КАНТАР, РУ,
Кантар, ру, м.
1) Узда, недоуздокъ. Чуб. VI. 111, 403. Сивий коник, — кантарь на нем. Гол. III. 436.
2) Родъ ручныхъ небольшихъ вѣсовъ. Ум. Кантарок. См. Канту́рь.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 215.
Смотреть больше слов в «Грінченку. Словарі української мови»
КАНТАРОК, РКА, →← КАНТАБАС, СУ,